Press ESC to close

«Війна» на дорогах загрожує майбутньому держави

Від того, яку допомогу отримують постраждалі у перші години після аварії, залежить і їхнє майбутнє, і всієї родини

На Одеській трасі сталась аварія, яка вмить позбавила життя шістьох людей. Це було в липневу суботу вранці. Того самого дня на трасі Одеса — Рені сталося ще дві ДТП, у яких загинуло троє людей. Перед тим була жахлива аварія під Києвом, яка забрала життя родини з дітьми. І так мало не щотижня.

Як повідомив заступник міністра внутрішніх справ Антон Геращенко, «із 1991-го по березень 2019 року в ДТП загинуло 174 095 осіб, травмовано 1 мільйон 264 тисячі».

Ситуація на українських дорогах настільки загострилася, що дорожньо-транспортна пригода, яка закінчилася загибеллю однієї людини чи важким травмуванням кількох її учасників, вже не вважається чимось надзвичайним. Це просто чергова одиниця у добовій звітності. У багатьох країнах ставлення до таких трагедій кардинально відрізняється від нашого. Приміром, якщо на дорогах Ізраїлю за добу загинуло більш як п’ятеро людей, це вважають подією національного масштабу, до якої прикута увага всієї країни.

Статистика стверджує, що смертність внаслідок ДТП на 100 тисяч населення у США — двоє людей, у ЄС — майже четверо, в Україні — близько 15, у країнах Африки — понад 25. Через складну ситуацію з ДТП та велику кількість жертв на дорогах, ВООЗ ініціювала Десятиліття боротьби з ДТП. Міжнародні експерти виявили чітку залежність: що бідніша країна, то вищий показник смертності внаслідок ДТП.

У всіх розвинених країнах ведуть спеціальні реєстри, куди заносять дані про кожну людину, що постраждала під час ДТП. Цю інформацію використовують під час підготовки відповідних державних програм, щоб потерпілий або його сім’я змогли отримати необхідну допомогу, компенсацію чи соціальні виплати. Такі реєстри започаткували ще у 1970-х роках. А в нас ще й досі до цього руки не доходять.

Щоб знайти необхідну інформацію, доведеться по крихтах збирати її в різних відомствах: МВС, МОЗ, Мінсоцполітики, кожне з яких веде статистику ДТП. Тож не дивно, що цифри відрізняються. Щоб долучитися до програми «Десятиліття боротьби із ДТП», слід дізнатися, скільки дорослих і дітей гине на дорогах, стає інвалідами, залишається сиротами, хто і якої допомоги потребує.

За даними експертів, щороку внаслідок ДТП у світі гине майже 1 мільйон 300 тисяч людей, інвалідами стають близько 50 мільйонів. В Україні, згідно зі статистикою, — понад 3,6 тисячі летальних та майже 30 тисяч випадків інвалідності.

Чи можна вважати ці дані настільки достовірними, щоб узяти їх за основу, готуючи різні державні програми, спрямовані на боротьбу з ДТП та їх наслідками? Зокрема медичні. Цю непросту тему ми неодноразово обговорювали з фахівцями Інституту травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України. Річ у тому, що травматизм, особливо пов’язаний з аваріями на дорогах, належить до пріоритетних напрямів лікувальної та наукової діяльності інституту, колектив якого не лише надає високоспеціалізовану медичну допомогу таким пацієнтам, а й упроваджує нові методи діагностики та лікування, організовує майстер-класи, ділиться досвідом з колегами з обласних і міських лікарень.

«Наукові дослідження, проведені в нашому інституті, показали, що під час ДТП скелетних травм зазнають 65—70% потерпілих. Раніше, коли автомобілі були менш потужними, а швидкість не перевищувала 60 км, травматизм був значно нижчим — скелетні травми становили 15—20%, — пояснює керівник клініки ортопедії і травматології для дорослих академік Георгій Гайко. — Якщо людину збиває на великій швидкості джип чи інший потужний автомобіль, удар припадає на стегно і ділянку таза. До чого це призводить? Здебільшого будуть переломи кісток таза, тяжкі травми різних органів і систем, сильні кровотечі. Смертність у таких станах майже 50%.

Відомо, що серед причин смертності на першому місці — захворювання серцево-судинної системи, які вражають насамперед людей похилого віку. А ДТП на наших дорогах забирають життя переважно молоді. Вдумайтеся: тільки за день на Одеській трасі загинули четверо молодих, які не дожили до 25-річчя, а також 30-річний. «Війна» на дорогах загрожує майбутньому нашої держави, адже там убивають людей активних, працездатних, які повинні жити, створювати сім’ї, виховувати дітей, розвивати країну.

У всьому світі існують спеціалізовані центри і відділення, де надають медичну допомогу потерпілим внаслідок ДТП. Україна теж зобов’язана це робити. Відділення травматології клінічних лікарень повинні оснащувати сучасним обладнанням: КТ, МРТ, рентгенапаратами, рентген-прозорими столами тощо. Тоді лікарі зможуть надавати медичну допомогу на значно вищому рівні. Великі міста повинні теж думати, як створити в себе центри політравми, щоб не возити травмованих пацієнтів з лівого берега на правий чи навпаки, втрачаючи дорогоцінний час.

Іноді на фасаді можна побачити таку вивіску. Та коли екстрена допомога привозить травмованого, виявляється, що травматолог чергує в одному корпусі, а нейрохірург — в іншому. У разі політравми, крім кісток і суглобів, зазнають ушкоджень дихальна система, судини, м’язи, органи травлення тощо. Щоб урятувати такого пацієнта, необхідні зусилля багатьох фахівців, треба діяти оперативно і професійно. А в багатьох лікарнях, куди доставляють постраждалих у ДТП, немає ні сучасного обладнання, ні чіткої системи надання допомоги пацієнтам. Єдиний плюс — вона виявилася найближчою до місця аварії.

Багато років реформування медицини здійснюють безсистемно, увагу приділяють то одному, то іншому напряму, а в підсумку шлях пацієнта до якісної медичної допомоги стає ще довшим. Начебто всі розуміють, що для порятунку людей після ДТП, техногенних аварій, коли потрібна екстрена допомога, їх необхідно доставляти у лікарні інтенсивного лікування. Плани створення такої мережі час від часу з’являлися. Але лікарні все ще на папері. Від того, яку допомогу отримують постраждалі в перші години після аварії, залежить і їхнє майбутнє, і всієї родини.

Не всім вдається відновити здоров’я так, щоб знову можна було рухатися, працювати, ростити дітей, жити без болю. Хтось навчиться ходити на милицях чи з паличкою, а комусь доведеться звикати до інвалідного візка. Є багато таких, хто не може змиритися з каліцтвом і безпомічністю, не хоче бути тягарем для родини, і це призводить до фатальних кроків. Дуже часто проблема навіть не у грошах, потрібних на лікування, а в тому, де знайти кваліфікованих фахівців. Хірурги, як відомо, дуже не люблять переробляти операції, особливо виконані в екстреному порядку. Щоб відновити всі функції рухового апарату, аби пацієнт зміг керувати своїми руками і ногами, потрібні дослідження і операції.

«У нашому інституті є все необхідне, адже клінічну базу створювали десятиліттями, триває постійне вдосконалення методів діагностики та лікування травм, — розповідає керівник відділу травматичних пошкоджень опорно-рухового апарату та проблем остеосинтезу професор Андрій Калашніков. — У разі переломів зазвичай накладають гіпсові пов’язки, які необхідно носити майже пів року. У нашій клініці застосовують так званий остеосинтез із накістковими пластинами. Для цього роблять розріз, ставлять накісткову пластину, і хворому вже не потрібна гіпсова пов’язка. Через два тижні його виписують. У травматології активно використовують методи, які дають змогу пацієнтові стати на ноги навіть через 2—3 дні.

Останні 15 років наш інститут разом із закордонними колегами проводить велику роботу в клінічних лікарнях різних областей, завдяки чому майже 400 наших травматологів освоїли новітні методики. У клініці проводять складні операції, адже до нас часто звертаються хворі із задавненими травмами. Щоб відновити здоров’я після ДТП, треба пройти багато етапів діагностики, лікування та реабілітації. Неможливо все зробити під час однієї операції. Усе залежить від того, якої важкості була травма, наскільки успішно пройшла перша операція, як відбувалась реабілітація. Якщо у потерпілого є черепно-мозкова травма, дихальна недостатність, то лікування переломів відкладають. Спочатку рятують життя людини.

До нас приїжджають пацієнти, які страждають від деформації кісток, незрощення, травмованих суглобів, траляються пропущені переломи. Таке буває в разі політравм, коли пацієнти довго перебувають у коматозному стані. Тоді ними займаються нейрохірурги.

Європейський досвід показує, що у центрах травматології найбільша відповідальність лягає на плечі травматологів, особливо коли йдеться про скелетні ушкодження. У нас головним може бути нейрохірург або торакальний хірург. У такому разі переломи кісток вважають не найбільшою бідою, тому операції та їх лікування відтерміновують. Ускладнює ситуацію і стан лікарень, куди доставляють постраждалих після аварій. Не скрізь є змога провести якісне рентгенологічне обстеження, щоб виявити травми кісток і суглобів. Якщо немає сучасної апаратури, витратних матеріалів, неможливо застосовувати нові методики, тому там і досі застосовують гіпсові пов’язки, скелетне витягування.

До давніх проблем додався коронавірус. Перед тим як робити операцію, пацієнта необхідно тестувати на COVID-19. Далеко не завжди це роблять оперативно, іноді доводиться чекати кілька днів, особливо якщо вихідні».

Науковці зазначають, що у світі існує два основні напрями допомоги травмованим на дорогах. Перший — транспортування, яке потребує чіткої логістики. Другий — алгоритми дій, де розписано, що і як необхідно робити на кожному етапі. У європейських країнах роками створювали травмцентри, які розмістили у всіх регіонах.

У нас ще й досі немає ні лікарень інтенсивного лікування, ні травмцентрів, ні держпрограми, яка б розв’язувала такі завдання. Ще 2003 року, коли в Україні проходив Перший конгрес проблем політравми, держава обіцяла будівництво притрасових лікарень, створення травмцентрів і відділень політравми. Чому це так важливо? Бо допомога травмованим у ДТП має охоплювати кілька етапів: домедичну і першу медичну допомогу, госпітальний етап, спеціалізовану допомогу і реабілітацію.

Що вдалося втілити з того, що обіцяли 17 років тому, кожен може перевірити у своєму місті, обласному центрі чи у столиці. За словами медиків, раніше у медстатистиці не вказували ДТП серед головних причин смертності людей. «Війна» на дорогах призвела до того, що нині ДТП займає 10-ту сходинку цього списку. Світовий досвід показує, що зменшити кількість трагедій можна, якщо всі дотримуватимуться правил дорожнього руху. Для цього існують інструменти, серед яких високі штрафи за порушення, обмеження швидкості руху в населених пунктах.

В Україні пік смертності було зафіксовано 2006—2007 років. Тоді на дорогах щорічно гинули 8—10 тисяч людей. Після ухвалення рішення про десятиразове підвищення штрафів за порушення правил 2009 року ця статистика знизилася майже на 40%. Із 2015 року крива смертності вперто повзе догори. Була надія, що недавнє рішення про зниження швидкості у населених пунктах матиме позитивні підсумки. Але у багатьох обласних центрах і столиці вже розглядають варіанти, на яких вулицях можна дозволити 80 км.

«Щоб визначити рівень небезпеки для водія та пасажирів, тривалий час проводили спеціальні дослідження, — згадує професор Андрій Калашніков. — Автомобіль із манекенами, оснащеними різними датчиками, розганявся до певної швидкості та врізався в нерухому перешкоду. Експериментальні дані чітко показали пряму залежність між швидкістю руху і важкістю травм.

У разі швидкості до 60 км/год. водій і пасажири з пасками безпеки мають шанс на порятунок, основні органи та системи зберігають життєздатність. Кожен наступний виток швидкості значно збільшує загрозу. Сила удару на трасі в разі зіткнення автомобілів буде значно більшою, особливо якщо вони рухаються з перевищенням швидкості.

Людина, яка постраждала під час такої аварії, спочатку почувається задовільно, в неї не помітно ран чи переломів. Та найбільшу небезпеку становлять забої внутрішніх органів, розриви, внутрішні кровотечі, які можуть проявитися не відразу, а через певний час і навіть призвести до летальних наслідків».

Щоб зробити рух на дорогах безпечнішим, запроваджено автоматичну систему фіксації порушень, яких часто припускаються водії. Уже в перші дні система зафіксувала любителів високих швидкостей, які розганялися до 180—200 км/год., нехтуючи не лише правилами, а й життям інших учасників руху.

В інтернеті легко знайти поради, як уникнути штрафів. Умільці навчилися заклеювати окремі цифри, повертати номери під таким кутом, щоб камери їх не прочитали. На форумах дискутують, як довго можна обманювати систему відеофіксації за допомогою різних трюків. Як зауважив один з експертів, це вдасться робити доти, доки на твоє перехрестя не вискочить на шаленій швидкості такий самий ас із наклейкою на номері.

Ольга СКРИПНИК
спеціально для «Урядового кур’єра»

Джерело: Урядовий кур’єр”

Tagged in: